Новини

Всі новини
2018-07-17

Блог. Роман Семенуха. Приватизація для своїх: що сховали у переліку збиткових підприємств

Чи стане приватизація держпідприємств розпродажем в інтересах певних осіб?

Ревізія підприємств, що є державною власністю, доводить – гіршого власника, ніж держава, не існує.

За даними Мінекономіки, третина з понад трьох тисяч держпідприємств – банкрути. У 2016 прибутковими були лише п’ять із сотні топових підприємств, решта зазнали збитків на 82 мільярди гривень.

Якщо держава не може впоратись з такою кількістю підприємств, вона має віддати їх інвестору, який вкладе туди кошти і виведе з боргової ями. Це логічний ефект приватизації.

На жаль, сьогодні є всі підстави говорити про те, що процес, який уряд називає приватизацією, насправді є нічим іншим, як розпродажем держпідприємств на умовах та в інтересах певних осіб чи структур.

Від приватизації 23-х підприємств уряд запланував отримати 21,3 млрд грн.

З одного боку, сума незначна, всього 2,14% державного бюджету на 2018 рік. Проте за оцінками Нацбанку, навіть цю суму надходжень до держбюджету виконати нереально.

Тим більше, якщо порівняти останні тенденції надходження від приватизації: 2017 із запланованих 17 млрд грн отримали менше третини. У 2015 – у 100 разів менше від суми, яку закладали. За перше півріччя 2018- отримали 49 млн грн, це 0,2%.

Проте головна родзинка приватизації – не сума, а той факт, що разом зі збитковими у переліку на приватизацію Кабмін виставив щонайменше п’ять прибуткових і стратегічно-важливих підприємств.

Перший у списку на приватизацію – “Центренерго”. У 2017 р підприємство отримало 1,891 млрд грн чистого прибутку, заплатило державі 154 млн грн дивідендів.

У чергу на приватизацію компанія потрапила через заборгованість у 2,889 млрд грн.

Це єдина теплова енергогенеруюча компанія, контроль над якою поки зберігає держава. Вперше її намагались віддати в приватні руки ще за часів Януковича.

Утім масштабна аварія на одній із ТЕС 2013 року викреслила підприємство з переліку цікавих для привласнення.

Після ремонту у 100 млн грн за кошт держави, підприємством знов зацікавились. Але конкурс на приватизацію щороку відкладався.

Ціна підприємства за цей час впала у 5 разів. Якщо у 2012-му за нього планували отримати 1 млрд доларів, то зараз початкова ціна – 200 млн доларів. Та й цієї суми державний бюджет, вочевидь, не побачить.

Підприємство не вигідно продавати через дію формули Роттердам+. На сьогодні ціна вугілля, закладена у тариф для населення, є найвищою в світі та на 20% перевищує ціну в самому Роттердамі.

За різними підрахунками, ця формула витягла з кишень українців майже 30 млрд грн. Це прямий прибуток для керівників енергогенеруючих компаній.

Якщо на підприємство прийде наближений до влади новий власник, то формулу Роттердам+ ніколи не скасують, бо вона приносить мільярди і підприємству, і тому, хто цю формулу впровадив, – владі.

Якщо ж формулу скасують до моменту приватизації – підприємство втратить величезну частину прибутків, і приватизація інвестору стане невигідною.

“Турбоатом” у Харкові – єдиний в Україні виробник турбінного устаткування, його у нас замовляє Китай, Ісландія і ще 40 країн світу.

Підприємство посідає четверте місце серед усіх турбобудівних країн світу, покриває 13% від обсягів поставок турбін для АЕС на світовому ринку.

У 2017-му році підприємство отримало 710 млн грн чистого прибутку, 400 млн грн дивідендів віддало на користь держави.

Більше того, Кабінет Міністрів своєю постановою №83 від 2015 року включив підприємство до переліку об’єктів стратегічного значення для економіки і безпеки України, що забороняє його продаж.

Згідно з наказом Фонду держмайна, новий власник отримає 75% акцій, тобто у разі продажу підприємство буде контролюватись одним власником у своїх, а не державних інтересах.

“Об’єднана гірничо-хімічна компанія” – один із найбільших у світі видобувачів рутилового та цирконієвого концентратів.

За минулий рік отримала 443 млн грн чистого прибутку, 300 млн грн дивідендів заплатила державі у 2016 році. За роботою підприємства кілька років слідкують світові компанії у титановому секторі.

Утім ОГХК стає нецікавим для інвесторів після відкритих кримінальних проваджень проти його керівників.

За інформацією НАБУ, вони продавали сировину за заниженою ціною компаніям-посередникам, які вже за ринковою ціною збували товар за кордон.

Судова тяганина триває і досі, а потенційні іноземні інвестори вже оголосили про відмову працювати з завідомо проблемним підприємством.

Одразу два діючих закони забороняють приватизацію Одеського припортового заводу, який виставлений на торги вже вчетверте.

По – перше, підприємство стоїть у переліку стратегічно-важливих, що забороняє його продаж. По – друге, є Закон про трубопровідний транспорт, який забороняє продаж магістрального трубопровода, що є частиною заводу.

Історія приватизації ОПЗ починається з 2015 р, тоді борги за газ сягали 193 млн доларів, торги зривали тричі.

За цей час заборгованість виросла до 10 млрд доларів – у 2 рази більше за вартість усіх активів. Рекордно впала цього року і стартова ціна – до 54 млн доларів, що в 10 разів менше від ціни 2009 року.

Ситуація з ОПЗ яскраво демонструє підхід, коли наближені до влади суб’єкти навмисне приводять підприємство до банкрутства, щоб потім отримати його за безцінь.

За аналогічним сценарієм діють щодо приватизації ПАТ “Сумихімпром”. Двадцять років тому це було одне з найбільших підприємств у Сумах. На базі заводу трималась інфраструктура міста – 12 дитячих садків, 8 шкіл, мости та шляхопровід.

Він єдиний в Україні виробляє двоокис титану – головний компонент для виготовлення лаків та фарб, постачає продукцію у понад 30 країн світу. Попри це за останні 10 років хімічний гігант перетворився на банкрута.

Його борги сягають 2 млрд грн, відкрита процедура санації. Доведення до банкрутства приписують підставним компаніям-посередникам, які постачали на підприємство широкий спектр товарів за зачищеними цінами, і вивели з нього кошти.

Інвесторів не цікавлять підприємства з мільярдними боргами. Відтак той, хто це підприємство розкрадав – зможе його викупити, і ці ж гроші вкласти уже в своє підприємство.

Схожа ситуація зараз відбувається на Прат “ІНДАР” – єдиному в Україні підприємстві повного циклу виробництва інсуліну тваринного походження.

В Україні більше мільйона хворих на діабет, 200 тисяч з них інсулінозалежні. Безперебійна робота цього підприємства є гарантією, що ці люди вчасно отримають необхідні ліки.

У 2017-му році керівництву висунули підозри у привласненні державних коштів. Судові процеси вплинули на обсяги виробництва, і минулого року тисячі людей залишились без поставок препарату.

За місяць спорожніли аптеки і людям довелось купувати закордонний аналог, у кілька разів дорожчий.

Аби ситуації не повторилось, потрібно прописати в умовах приватизації безперервність виробництва інсуліну. Продаж підприємства відкриває поле для маніпуляцій із цінами на інсулін.

ПАТ “Президент Готель” закрив 2017 рік із чистим прибутком у 13 млн грн, має заборгованість у 5 млн грн.

Це комплекс розташований на 2,5 га в одному з найдорожчих районів Києва – Печерську. Приватизувати його намагались тричі.

Кожного разу процедура зривалась, а ціна падала. Минулого року становила 320 млн грн., тобто 12 млн доларів за курсом 2017.

Чи це реальна ціна для готелю, який має 374 номерів, кімнати переговорів на тисячу відвідувачів?

Цього року, у зв’язку з проблемним процесом попередніх спроб приватизації, його на продаж. Стартова ціна 80 млн доларів, а купили готель у 8 разів дешевше. ціна буде ще менша.

До прикладу, у 2014 році українські бізнесмени купили у середмісті столиці готель Radisson. Власники – російська компанія, аби вийти з українських ринків після початку війни, виставила його на продаж. Стартова ціна 80 млн доларів, а купили готель у 8 разів дешевше.

Чому приватизація відбувається за таким сценарієм? Станом на сьогодні, частину державних підприємств використовують як ширму для корупційних схем і махінацій.

Про це свідчать 49 кримінальних проваджень, відкритих детективами НАБУ за фактом розкрадання на державних підприємствах. Загальна сума збитків – 20 млрд грн, це цьогорічна ціна приватизації.

Приватизація Україні необхідна, але вона має бути якісною і продуманою. Ми вже проходили етапи неефективної приватизації у 2004 році із металургійним гігантом “Криворіжсталь”.

Тоді умови конкурсу були складені так, що єдиним покупцем зміг стати лише “Інвестиційно-металургійний союз” заснований Віктором Пінчуком та Рінатом Ахметовим. Вони купили металургійного гіганта всього за 800 млн доларів.

У таке рішення довелось втрутитись прокуратурі, вона визнала умови приватизації неконкурентними. Через рік підприємство пере приватизували – під пильним світовим наглядом цього разу його купили у 5 разів дорожче – за 4,6 млрд доларів.

Основна мета приватизації – знайти ефективного власника збитковому підприємству, скоротити видатки з державного бюджету на його утримання, створити нові робочі місця і збільшити вітчизняне виробництво.

Утім результативною вона стане тільки за повної зміни правил приватизації. Уряд продовжує чинити цьому супротив, зокрема, і досі не вніс до парламенту новий Закон про Фонд державного майна.

В Україні досі немає відповідального за Фонд держмайна – станом на сьогодні працює виконуючий обов’язків голови. Без оновлення законодавства, чітких і прозорих правил та аукціонів, зрив приватизації та привласнення державних підприємств буде повторюватись з року в рік.